не зоставляв напису, видряпаного на стіні вкупі з його гербом.
— Але, паничу Томе, в мене немає герба. В мене нічого немає, опріче цієї старої сорочки, на якій ти звелів писати щоденника.
— Ах, який ти дурень, Джіме! Герб — це зовсім инша річ.
— Джімова правда, — оступився я, — де ж Джімові взяти герба, як він його не має?
— Ніби я сам цього не знаю! — відповів Том. — Але я ручуся, що він матиме герб раніше, ніж звідси вийде. Адже його визволяють відповідно звичаєві, значить, не можно викидати нічого з його пригод.
Поки ми з Джімом загострювали пера об цеглину (Джім зробив своє перо з міді, а я з олив'яної ложки), Том почав обмірковувати герб за-для Джіма. Він говорив, що має на прикметі стільки гарних гербів, що просто не знає, який вибрати, хоча єсть один… на йому він, здається, й спиниться:
— На щиті намалюємо золотий пояс, на правій базі, а на поперечці андріївський хрест; унизу лежить собака, а біля ніг у неї ланцюг на знак рабства. На верхній половині щита клинчаста смуга з трьома смужками вдовж на блакитному полі. Над клинчастою смугою цятки, а аж на самій горі негр утікає з клуночком на палиці. Нарешті з боків дві червоні смуги вздовж, немов підпори, — це
