яка! А надто, що в мене ще не встигли погоїтися пухирі на руках; одно слово, справа посувалася в нас дуже помалу.
— Дарма, я знаю що зробити, — розважав нас Том. — Адже нам треба притягти сюди камінь за-для герба та за-для написів, — от ми й уб'ємо двох зайців одразу. Там єсть, я бачив, гарний великий млиновий камінь біля млина, ми потягнемо його, видовбаємо на йому написи та, до речі, нагостримо об його пера та пилку!
Признатися по правді, думка була не дуже щаслива, але нема що робити, — ми згодилися тягти камінь. Було вже так опівночі, як ми пішли до млина, зоставивши Джіма за роботою. Сяк-так потягли камінь та й почали котити його додому, але виявилось, що це страх яка трудна штука. Хоч як силкуйся, а не можно його вдержати в рівновазі, а падаючи, він що разу мало не придавлював нам ніг. Том говорив, що один з нас уже напевне не мине лиха, поки ми докотимо його до Джіма. Докотивши до половини, ми зовсім знесилилися та обливалися потом. Бачимо, що сами нічого не зробимо, — доведеться покликати Джіма. Джім в одну мить підняв ліжко, ізняв ланцюг з ніжки, обгорнув його кілька разів собі навкруг шиї і ми всі троє вилізли через прохід. Джім та я взялися котити камінь, а Том тільки давав накази. Він добре вмів
