бувати? Я хочу тільки, щоб ти спробував, — як що не пощастить, ніхто тебе не силуватиме держати її довше…
— Та ж змія може мене вкусити, поки я пробуватиму!.. Слухай, паничу Томе, я згоден витерплювати все, що ти забажаєш, усякі дурниці, але як що ви з Геком притягнете сюди грімучу змію і заставите мене привчати її, то я втечу, їй-бо, втечу.
— Ну, добре, добре! Облишимо це, коли вже ти такий упертий! Ми можемо здобути тобі кільки ужів; ти прив'яжеш їм ґудзики до хвостів — ну, і вдамо, що то грімучі змії. Здається, так буде добре.
— Ну, вужі ще нічого, я ще можу їх витерпіти паничу Томе, але, їй-бо, краще було б обійтися й без їх! Я зроду не чув, щоб було так важко та клопітно бути в'язнем.
— І завсігди так буває, як що виконуєш усе, що треба. Чи є тут пацюки?
— Ні, добродію, пацюків я щось не помічав.
— Добре, ми тобі добудемо кільки.
— Та мені зовсім не треба пацюків, паничу Томе! Це найдокучніша тварина на світі. Спокою не дає людині, нишпорить навкруги і страшенно боляче кусає за ноги, аби заснув чоловік. Ні, добродію, вже краще давай мені сюди вужів, а пацюків не давай, не треба їх мені.
