— Одначе, Джіме, це неминуче треба. У всіх в'язнів у тюрмі єсть пацюки. Не турбуйся! Ще не бувало прикладу, щоб в'язень жив без пацюків. Вони привчають їх, жалують, учать усяких штук. Тваринки стають свійські, немов собачки. Але ти повинен грати їм, — вони люблять музику. Тобі нема на чому грати?
— У мене нема нічого, опріче гребінця з шматочком паперу та сопілки. Але я думаю, що сопілка не припаде їм до смаку.
— Навпаки! Їм усе одно, яка музика, аби була. Сопілки досить за-для пацюків. Усі тварини люблять музику, а в тюрмі, то й поготів. А надто жалібну музику, а на сопілці може иншої й не заграєш. Це завсігди цікавить пацюків. Вони вилазять з нірок і приходять подивитися, що це ти робиш. Увечері, перед тим, як лягати спати, або рано вранці ти повинен сидіти на ліжкові і грати на своїй сопілці. Пограєш хвилин зо дві і зараз побачиш, як усі пацюки, змії, павуки зацікавляться й поприходять. Так і закишать круг тебе, — от буде весело!
— Їм то буде весело, паничу Томе, а от яково буде бідному Джімові? Ну, та як що треба, то я вже згожуюся. Краще ж справді робити щось гарне тваринам, щоб менче мати від їх прикростей.
Том замислився, чи не можно ще чого вигадати.
