нув голову в вікно, лаючи мене все за те, що я ніби запишався та хочу бути розумнішим за його. Я думав, що він уже пішов, коли це знов вистромилась його голова: він нахвалявся, що стерегтиме мене і аби тільки я поткнувся до школи, — здорово одлупцює, як що я не викину з голови цих дурощів.
Другого дні він напився п'яний, пішов до судді Тачера і довго чеплявся до його: все силкувався видурити гроші, та ніяк не щастило; тоді він заприсягся, що позиватиме.
Добродій Тачер та пані Дуглас сами подали до суду, прохаючи, щоб мене одібрано в батька, а когось із їх визначено моїм опекуном; та суддю, до якого вони вдалися, тільки недавно вибрано, він не знав ще мого батька і сказав, що суд не має права розбивати сем'ю; не годиться, мов, однімати дитину в батька. Так суддя Тачер та удова й повинні були облишити цю справу.
А моєму батькові це як раз на руку ковінька. Він запевняв, що тільки живого мене пустить, як що я не добуду йому грошей. Я позичив три доллари у судді Тачера; батько взяв гроші, напився та й почав бешкетувати та лаятися; і галасував до півночі на все місто, аж поки його забрано до тюрми; другого дні його поведено до суду і потім знову посажено аж на тиждень. Але він говорив, що йому все одно, — він має право що хоче роби-
