ти з своїм хлопчаком і задасть йому хлости.
Як батька випущено з тюрми, новий суддя взявся зробити з його людину. Він забрав його до себе додому, одяг його в чисту та пристойну одежу, садовив за одним столом із собою обідати, снідати та вечеряти, — одно слово, панькався з ним, як із малою дитиною. Після вечері суддя оповідав йому про тверезість та про всяку всячину та так жалібно, що старий аж заплакав, говорячи, що сам тепер бачить, що був дурнем та знівечив усе своє життя, та за те вже тепер він почне все спочатку, ніхто вже не буде його соромитися, хай тільки суддя йому допоможе та попіклується про його. Суддя скрикнув, що ладѐн поцілувати старого за такі слова; він навіть заплакав з радости і жінка його теж заплакала. Батько запевняв, що його ніколи ніхто не розумів, суддя відповідав, що він цілком цьому вірить. Кожній людині нема кращого, як коли люде до неї прихильні, зауважив старий. — Оце правда, — згодився суддя, і всі знову заплакали. Увечері, як уже всі лагодилися лягати спати, батько встав, простяг руку і промовив:
— Гляньте, добродійки та добродії, візьміть, стисніть цю руку. Ще недавно ця рука належала безсумлінній тварині, але тепер уже не те. Тепер ця рука належить людині, що починає нове життя, — щоб я здох на цьому
