й не може їх витерплювати ні защо в світі. Що-разу, як змія залізе до неї, тьотя зараз же кидає роботу й тікає мов божевільна. Я ще не бачив такого страхополоха! І кричить, немов її ріжуть. Ні защо не заставиш її доторкнутися до змії, навіть кліщами. А як що, лягаючи спати, вона знайде у себе вужа на ліжкові, то счиняє такий репет, немов будинок горить! До того вона змучила старого, що той жалкував, нащо змії на світ народилися. Уже з тиждень, як усі вужі зникли з дому, а тьотя Саллі все ще не могла заспокоїтися — де там! Сидить, наприклад, замислившися, і як що полоскочеш їй іззаду шию пірцем, вона схопиться немов божевільна. Дуже цікаво! Але Том каже, ніби всі жінки такі. Так уже їх зроблено, а через віщо — Бог їх знає.
Нас лупцьовано що-разу, як тьотя Саллі бачила вужа. Вона казала, що це ще дурничка перед тим, я́к вона нас лупцюватиме, як що ми знову напустимо повен будинок змій. Скажемо, що це мене не лякало — це власне дурниця. Одно прикро — скільки праці треба було, щоб здобути вдруге вужів! Одначе ми їх добули та, до речі, й иншого гаду. Ви не можете собі уявити, як весело було в Джімовій хижці, як це все кишіло навкруг його та слухало музику. Павуків Джім не любив, але й павуки його не любили, вони найбільше докучали йому. Він говорив, що за цими пацю-
