нами, вужами та млиновим камінем йому й місця нема на ліжкові, та як би й було місце, то заснути ніяк не можно, бо таке зчиняється в хлівчикові, та ще й завсігди, без перестанку, бо вони ніколи не сплять усі відразу, а по черзі — вужі сплять, а пацюки вартують, а як пацюки спочивають — вужі на варті, — так під їм завсігди щось ворушиться; як що ж він знайде собі нову місцинку, то павуки починають його дошкуляти. „Ні вже, — каже, — як що цього разу я визволюся звідси, то вже ні защо не пристану на те, щоб бути в'язнем, ні за які милійони!“
Тижднів через три все впорядкувалося. Сорочку послано було ще раніше запечену в пирозі і що-разу, як пацюк злегенька вкусить Джіма за ногу, він напише що-небудь на рукаві поки ще чорнило свіже. Пера ми змайстрували, написи видовбали на каміні; ніжку з ліжка роспиляли надвоє, а тирсу з неї з'їли і від цього в нас почали страшенно боліти животи, — ми вже думали, що всі помремо, але нічого — минулося. Я ще не бачив такої нестравної тирси. Зате, як я вже казав, усе зроблено було сумлінно; ми таки намучилися, а надто Джім.
Старий разів зо два писав на плантацію під Новим Орлеаном, щоб нарешті прийшли взяти негра-втікача, але відповіді не одбірав, бо такої плантації не було. Він і наважився оповіс-
