Фермери ввійшли, але не могли нас бачити в темряві і нам пощастило пролізти в прохід швидко та тихо — спершу Джім, тоді я і нарешті Том — таку чергу він сам визначив. Тепер ми опинилися в прибудованій будівельці і чули, як люде ходили близенько в дворі; підповзли до дверей; Том звелів нам стати і припав до щілинки. Але нічого не міг побачити, так було темно. Він прошепотів нам, що буде прислухатися і підожде, поки люде одійдуть трохи далі. І як він штовхне нас, то Джім повинен вийти поперед усіх, а він останній. Справді, він припав вухом до щілини й довго прислухався, та люде ввесь час ходили в дворі. Нарешті він штовхнув нас. Ми повискакували, затаївши духа, і тихо, без згуку прокралися один за одним до паркану. Ми з Джімом перелізли щасливо, але Том зачепився штанами за поламану верхню дошку в паркані. Чуючи, що хтось іде ззаду, він рвонувся й одломив тріску, а та голосно затріщала. В той час, як він уже добігав до нас, ми почули крик:
— Хто там? Відповідайте, а то стрілятиму!
Звісно, ми не відповідали, а кинулися бігти, що сили. За нами кинулася вся юрба. Бух-бух! — навкруг нас засвистіли кулі. Фермери кричали: „Ось вони! Біжать до річки! Лови! Спускай собак!“ Та й кинулися всі нас доганяти. Ми могли їх чути, бо на їх були
