клопочіться про лікаря, щоб обрятувати пораненого!“ Скидається це на панича Тома? Міг би він так зробити? Б'юся об заклад, що ні! Через віщо ж Джім має зробити инакше? Ні, добродію, я не рушу звідси, аж поки пораджуся з лікарем, хоч би мені довелося ждати сорок років.
Я знав, що в Джіма душа золота, я так і думав, що він це скаже, і зважливо сказав Томові, що поїду по лікаря. Він почав сперечатися, ні за що не хотів згожуватися, але ми з Джімом уперто обстоювали своє й не хотіли рушити з місця. Тоді Том виліз із халабуди й сам почав од'язувати плит, але ми не дозволили і хоч як він силкувався нас умовити, — все було даремно.
Нарешті побачивши, що я готую човен, він сказав:
— Добре! Як що ти вже неодмінно хочеш їхати, то я скажу тобі, як треба поводитися, як будеш у лікаря. Замкни двері, зав'яжи лікареві очі щільно та міцно, положи йому в руки капшук повний золота, потім веди його небитими стежками в темряві, нарешті посади його в човен і довези його сюди теж не навпростець, а плутаючися поміж островами, не забудь потрусити його й забрати в його оливець, а то він може змалювати плит і знайти його потім. От як це завсігди робиться.
Я обіцявся, що зроблю все так, як він ве-
