лить і поїхав, а Джім повинен був сховатися в лісі, ледві побачить, що лікарь їде, і зоставатися там, аж поки він поїде назад.
Лікарь, до якого я вдався, був дідок, гарний, добрий на погляд дідок. Я росказав йому, ніби ми з братом полювали вчора на Еспанському острові й полягали спати на уламкові з плита; і от так опівночі він мабуть уві сні штовхнув свою рушницю, вона стрельнула й прострелила йому ногу, от я й прошу його поїхати зо мною помогти хворому і нічого про це не говорити, бо ми хочемо увечері вернутися додому і зробити несподіванку родичам.
— Хто ваші родичі? — спитався він.
— Фельпси з ферми.
— А! — промовив він. Подумавши хвилинку, він перепитав: — він поранив себе? роскажи ще раз!
— Сон йому такий приснився, рушниця й стрельнула…
— Дивний сон, — зауважив лікарь.
Одначе він засвітив свій лихтарь, узяв торбу з струментом і ми рушили в дорогу. Але як він побачив човен, то він здався йому небезпешним: на його погляд він іще здатний за-для однієї людини, але двох ні защо не видержить.
