снув трохи. Як я прокинувся, сонце вже було високо над моєю головою! Я схопився і кинувся до лікаревого будинку. Там мені сказали, що він пішов кудись уночі і ще не вертався. Ну, думаю, мабуть погано Томові, треба вертатися на острів. Та ледві я хотів повернути за ріжок, як потрапив головою просто в живіт дядькові Сайласові!
— А! Томе! Де це ти був досі, розбишако?
— Їй-бо, ніде… я тільки допомагав шукати негра-втікача, ми з Сідом укупі…
— Куди ж ти тепер біжиш, як скажений? Тітка дуже турбується.
— Нема чого їй турбуватися, — промовив я, — ми живі та здорові, побігли були за людьми та за собаками, але не наздогнали їх і зблукалися; нам здалося, що вони на воді, ми добули човен і кинулися за ними, перепливли на другий берег, але нікого не знайшли, потім довго плавали туди та сюди по-під берегом; нарешті втомилися та знесилилися, прив'язали човен і полягали спати; прокинулися всього перед годиною, а тепер припливли сюди довідатися, чи нема яких новин… Сід пішов на почту — чи не почує там чого, а я здобувати якоїсь їжі, — скоро ми будемо дома…
От ми й пішли з дядьком Сайласом на почту „по Сіда“, але, як я й думав, його там не було; старий до речі взяв листа в почтовій конторі і ми з їм довго дожидалися, але
