сто божевільний, я зараз же це сказала і тепер кажу те саме.
— А гляньте ви на цю драбину з ганчірок, сестрице Хочкіс, — сказала стара панна Дамрель, — на біса вона йому здалась, скажіть Бога ради?
— От і я це саме вже раніше казала сестриці Еттербак, спитайтесь у неї — вона вам скаже. Гляньте на цю ганчіряну драбину! Еге, кажу, гляньте, нащо вона йому здалась?
— Ні, ви мені от що виясніть, яким способом опинився там оцей камінь? Хто підкопувавсь? Хто?
— Мої власні слова, братіку Пенроде! Я тільки що казала — дайте мені сахарницю, будьте ласкаві — я казала сестриці Денлап: і як це вони втягли туди млиновий камінь? І цілком без підмоги! От що робиться. Ні, кажу я, тут щось не теє: підмога була, та ще й не мала. Принаймні людей з дванадцятеро допомагало. Ну, панове, я покарала б усіх негрів по черзі, а вже довідалася б, хто це наробив! А надто…
— Ви кажете: дванадцятеро! Де там! та їх тут було чоловіка з сорок, принаймні. Ви подивіться на ці пилки з ножів та на всі инші витії: як це все терпляче зроблено. Гляньте на роспилену ніжку з ліжка, — та тут на тиждень праці за-для шістьох! Гляньте на це опудало, набите соломою, що зоставлено на ліжкові; подивіться на…
