нас не міг почути ні тіні їхньої, ні згуку! І от в останню хвилину — зауважте — вони тікають у нас з перед очей, збивають з пантелику нас, та й не нас самих, а навіть і розбійників з індійської терріторії, і щасливо втікають, забравши з собою цього негра, а тим часом за іми гналося шіснадцятеро людей та двадцять дві собаки! Ні, запевняю вас, це просто щось неможливе! Духи безтільні — і ті не могли б зробити це все так хитро! їй-бо, я думаю, що були духи! Ви наших собак знаєте — кращих за їх немає ні в кого, — ну, уявіть собі, що вони не могли знайти сліду! Виясніть мені цю кумедію!
— Справді, щось нечуване!
— Оказія та й годі!..
— Хатні злодії і вкупі з тим…
— Хай Бог боронить, та я боявся б жити в такому будинкові.
— А ви думаєте — лехко нам було! Уявіть, сестрице Ріджвей, я мало не вмерла зо страху: і спати боюсь, і вставати боюсь, і сидіти боюсь — просто кара Божа! А вже минулої ночі, ви й уявити собі не можете, як я трусилася! Боялася, щоб не вкрадено когось із сем'ї! До того я дійшла, що вже мало не збожеволіла!.. Тепер удень це здається нерозумним, але уявіть собі, я думаю: там, нагорі, сплять мої бідні хлопчики сами в далекій світлиці, і так мені страшно стало, що я пішла та й замкну-
