ла їх, їй-бо! І кожен би це зробив, коли б йому так, як мені. Знаєте, як людина налякана, то де далі, то більше в голові у вас все плутається і ви починаєте говорити всякі дурниці… Бідні хлопчики, подумала я, нагорі сами, двері незамкнені і…
В цю хвилину очі тьоті Саллі зустрілися з моїми, я схопився і пішов проходитися. Ходячи, я надумався, що можно буде дуже зручно вигадати через віщо вранці нас не знайдено в нашій хаті. Так я й зробив. Але далеко йти я не зважився, а то тьотя послала б мене шукати. Над вечір, як усі гості поросходились, я пішов до неї і росказав, що ґвалт та стріляння збудили мене та Сіда, але показалося, що двері замкнені, а нам схотілося подивитись на всю цю колотнечу; от ми й злізли громозводом, обидва забилися трошки і тепер уже ніколи не будемо лазити у вікно. Потім я росказав їй усе, що раніше говорив дядькові Сайласові. Вона відповіла, що готова простити нас, що тепер усе, хвала Богові, так як треба, а од хлопчаків ніколи нічого путнього не сподівайся, бо всі вони такі пустуни та шкодники! І то ще добре, що ми живі та здорові, і за це вони повинні дякувати Богові!… Вона поцілувала мене, погладила по голові та й зажурилася! Коли це як схопиться, скрикнувши:
— Господи, уже скоро ніч, а Сід іще не
