лежить десь хворий або мертвий і її немає біля його, щоб йому помогти. І сльози так і котилися їй по щоках. Але я запевняв її, що Сід живий та здоровий і завтра вранці напевне буде дома, вона ж міцно стискала мені руку, цілувала мене і просила сказати їй це ще раз, так гарно їй було слухати, як її розважали. Виходячи, вона зазирнула мені в вічі ласкаво та пильно і промовила:
— Двері будуть не замкнені, Томе, тільки ти будеш гарним хлопцем, адже правда? Не втечеш? Будь ласкав, за-для мене!
Бог знає про те, що я думав утекти, щоб довідатися про Тома; але після цього я не втік би ні за що в світі.
Бідна засмучена тьотя стояла в мене перед очима та й Том теж; я спав дуже невпокійно. Двічи за ніч я злазив униз громозводом, обходив навкруг будинку і бачив, як вона сидить із свічкою біля вікна, дивлячись на шлях, а в очах у неї повно сліз, — мені страшенно хотілося чимсь її розважити, але я не міг — тільки присягався самому собі ніколи більше її не засмучувати. Втретє я прокинувся світом, зліз униз — вона все ще сиділа біля вікна; свічка вже догоряла, її стара сива голова схилилася на долоню: вона заснула.
