Перед сніданням старий знову ходив у город, але знов не пощастило: Тома ніде не було! За столом чоловік та жінка сиділи мовчки, похмурі, з сумними зажуреними обличчами, — кофе у їх давно прохололо, але вони ні до чого не торкнулися.
— Ага, чи я віддав тобі листа, — згадав відразу старий.
— Якого листа?
— Того, що я взяв учора в почтовій конторі.
— Ти не давав мені ніякого листа!
— Мабуть забув.
Він почав нишпорити по кишенях, потім пішов кудись шукати листа, нарешті приніс його і віддав жінці.
— Це з Сент-Пітерсборо, сказав він, — від сестри.
Почувши це, я хотів тікати, але зо страху не міг ворухнутися. Одначе не встигла тьотя роспечатати листа, як упустила його з рук і кинулася з хати, побачивши щось у вікно. Тут і я побачив щось страшне… Тома Сойєра несено на матраці, позаду йшов старий лікарь, потім Джім у тітчиній перкалевій сукні із з'язаними за спиною руками; за їми юрба людей. Я сховав листа до кишені й вибіг. Тьотя Саллі плачучи кинулась до Тома.
— Ах, він умер, він умер, я знаю, що вмер!
