судді Тачера і причепився до його, щоб той оддав йому гроші; приходив він і до мене вимагати, щоб я кинув школу. Двічи чи тричи йому пощастило піймати мене й попобити, але я все таки ходив до школи і здебільшого завсігди встигав утікти від його. З самого ж початку я не дуже вподобав собі школу, але тепер ходив до нєї на злість батькові. Справа в суді задлялась на довго — і кінця не було видко, от я й позичав завсігди по два та по три доллари у судді, щоб одкупитись од батькових стусанів. Що-разу, як йому попалали до рук гроші, він напивався і робив бешкету на ціле місто і за те його садовлено в холодну. Та його це мало турбувало, він до такого звик.
Він так настирно тинявся навколо вдовиного будинку, що в неї нарешті терпець увірвався, і вона йому просто сказала, що коли він і далі не даватиме їй спокою, то діждеться чогось. Тоді він сказився і відповів, що вдова побачить хто старший над Геком Фінном! Одного разу по весні він вистежив мене, схопив і повіз річкою в човні миль за три; ми вийшли на берег в Іллінойсі, в лісі, де не було иншої оселі, тільки стара дерев'яна хатка в найгустішій гущавині; хто не знає цього місця, той напевне зблукається.
Увесь час він не пускав мене й на ступінь од себе, через те й утікти я не мав ні-
