у брилі, що мало не зопсували всієї справи, бо люде прийшли, як ми ще не встигли втекти з хижки. Нам довелося вискочити, це почули і погналися за нами. Тоді ото мене й підстрелено, але ми, на щастя, звернули з стежки, пустили їх наперед, а як надбігли собаки, вони не звернули на нас уваги, а побігли туди, де було більше галасу. Ми ж посідали в свій човен, попливли до плита, викрутилися щасливо, а Джім тепер вільна людина… Все це ми зробили сами… Адже правда — зручно, тьотю?
— Їй-бо, я зроду не чула нічого такого! Так це ви, маненькі розбишаки, наробили такого клопоту, що мало не всі подуріли, та налякали нас до смерти? У мене руки сверблять зараз же добре вас повчити! Подумати, як я цілими ночами мучилася!… Ну, стривай же, погань! Як одужаєш, то я тебе так одлуплю, що знатимеш!
Але Том був такий щасливий та гордий своїм подвигом, що не міг здержати свого язика, а тітка лаяла нас що-сили, тільки искри летіли, — одно слово, обоє торохтіли вкупі без перестанку.
— Ну, добре, — скінчила вона, — пишайся тепер своїми пустощами, тільки пам'ятай, що як що я ще коли-небудь піймаю на тому, що ти маєш діло з цим негром…
— З ким? — промовив Том, здивувавшися. Усміх в одну мить зник у його з обличча.
