вартуватиму, хай тільки спробують поткнутися! Я знаю тут одну місцину, миль за шість або за сім звідси, то там уже так хлопчака сховаю, що вони ні за що в світі не знайдуть, хоч увесь вік шукатимуть!“ Усе це мене дуже збентежило, але тільки на хвилинку, — я мав надію, що мені пощастить до того часу втекти.
Старий послав мене до човна забрати харч, що привіз. Там я знайшов мішок, а в йому було хунтів з п'ятдесят борошна, тоді шматок печені, мислівські причандали, сулію з горілкою, тоді якусь стару книжку, два аркуші з газети та невеличкий шматок кодоли. Я переніс частину привезеного, потім вернувсь і сів на край човна відпочити. Я все обміркував і постановив узяти з собою кілька вудок та рушницю, як тікатиму в ліс. Зоставатися довго на одному місці не можна, але я буду здебільшого вночі переходити на инше, полювати та ловити рибу, щоб було чим прогодуватися, і зайду так далеко, що ні старий, ні вдова ніколи мене не знайдуть. Я постановив допиляти свою дірку і втекти сьогодні вночі, як що батько нап'ється п'яний, а це неминуче так буде. За своїми думками я цілком забув, що час іде; коли це старий гукнув мене, питаючись, що зо мною сталося, — втоп я, чи заснув там на березі?
Поки я перетягав речі до хати, на дворі вже смерклося. Я взявся варити вечерю, а
