мій батько смоктати горілку і скоро знов пішла у нас кумедія. Він і в городі увесь час пив, пролежав навіть цілу ніч у канаві, — їй же ти Богу варто було на його подивитися, як він вивалявся в грязюку! Напившись, він мало не що-разу лаяв уряд, — так було й тепер.
— І це зветься уряд! Гляньте лиш, куди він здатний. Якісь там законники, крючки, хочуть одняти в чоловіка його сина, його власного рідного сина, якого він викохав, не шкодуючи ні праці, ні турбот, ні трат. Так, — і ось коли цей чоловік уже довів сина до розуму, коли парубок уже може сам працювати, зробити що-небудь за-для батька, заспокоїти його старість — тут тобі закон і хоче їх розлучити. І це в нас зветься уряд! Але це ще не все. Закон держить руку за старим суддею Тачером, помага йому однімати в мене мою власність. Добрий закон! живосилом однімає у вбогої людини шість тисяч долларів, заставляє її жити в чор'зна якому старому хліві, заставляє ходити в рам'і, в грязі, неначе якусь свиню! Це зветься уряд! Ось як поважаються людські права! Иноді просто спадає на думку облишити все та й утекти з цього проклятого краю. Еге, я так і сказав просто в вічі старому Тачерові, — там було їх багато, всі чули. Залюбки втік би з цього клятого краю і зроду б сюди не вернувся. От що я їм сказав!
