Гляньте лиш, кажу, на мого бриля, — хиба його можно назвати брилем? — верх увесь одірвався, криси спадають мало не до підборіддя — хиба це бриль? І оце вороняче гніздо я повинен носити, — ну хиба ж це личить мені, що був би одним з найбагатчих людей у місті, коли б тільки міг обстояти свої права! Еге, дивний наш уряд, їй Богу дивний! От візьміть хоч такий приклад: був у нас один вільний негр із Огайо, — мулат, мало не такий саме білий, як і ми: вдягався добре, сорочка чиста-чистісінька, бриль аж сяє, ніхто в місті не має такої гарної тонкої одежі; і годинник у його єсть з ланцюжком, і палічка з срібним наконечником, — одно слово, цей дідок найбільший чепурун на ввесь штат. Що ж ви думаєте? говорять, ніби то він учителем у якійсь гімназії, говорить кількома мовами і на все вчений. Ну, та це ще туди-сюди, а от оповідають, неначе б то він має право голосу у своїй окрузі. Ну, знаєте, мені вже терпцю не вистачило. Куди ми йдемо, питаю я вас? Були саме вибори, я сам збірався йти голосувати, та був занадто п'яний… Але коли мені сказали, що єсть такий штат у нашій державі, де негрові дозволяють голосувати, я зараз же назад. Ні, кажу, я ніколи більше не буду голосувати. Це я їм сказав просто в вічі, усі чули, мої слова; хоч убийте, не буду голосувати. І треба було бачити, як цей негр пишався, по-
