жав спокійно, злехка стогнучи все тихше та тихше, і нарешті зовсім змовк. Чути було, як десь далеко в лісовій гущавині кричала сова та вили вовки. Мені було моторошно, страшно. Батько все лежав у кутку, не ворушачись. Відразу він схопився і став прислухатися, схиливши голову набік.
— Тук… тук… тук…, — шепотів він тихенько, — ось покійники… тук… тук… ідуть сюди по мене! та я не хочу йти… ось вони вже тут! Не займайте… геть руки!.. ой, які холодні!.. Пустіть, облиште мене бідного!..
Він поліз рачки, благаючи, щоб його облишено, потім закутався в ковдру, заліз під старий ялиновий стіл і почав плакати… я чув крізь ковдру, як він хлипав.
Коли це він знову схопився, немов дикий звір, і кинувся на мене. Довго ганявся він за мною по хаті зо складаним ножем, називаючи мене янголом смерти, нахваляючися мене вбити, щоб я його не мучив. Я вмовляв його облишити, говорив йому, що я тільки Гек, його синочок Гек… але він реготався, — як він страшно реготався! — шалів, гарчав і все ганявся за мною. Одного разу, круто повернувшись, я попався йому в руки, він схопив мене за шию. Я вже думав, що прийшов мені край, та мені пощастило висклизнути, як блискавка, і врятувати собі життя. Старий так утомився, що впав спиною до две-
