ка саме розливалася. Вода несла шматки дерева, — бруски, сучки та всяку всячину. Ех, який гарний час! червнева повідь завсігди була за-для мене щасливою подією, — тоді з самого початку по річці пливло багато дощок, уламків, плитів, — иноді дубків по дванадцять укупі; мені треба було тільки ловити їх та продавати в дров'яні склади, або на тартак.
Я пішов понад берегом — одним оком доглядаючись, чи не йде батько, а другим, придивляючися, чи нема на воді чого такого, чим можно було б поживитися. Коли це бачу — пливе човен, чудо який човен! Завдовшки сажнів зо два і сидить у воді так гордо, немов лебідь! Я кинувся в воду, неначе жаба, не скидаючи одежі й поплив до човна. Я певен був, що на дні в йому хто-небудь лежить, — перевізники часто люблять так шуткувати, а як хлопчак почне тягти до себе човен, — власник вискочить звідти і давай з його глузувати. Цього разу, одначе, так не сталося. Човен був порожній, — це вже запевне; я вліз у його і поплив до берега. Ну, думаю, зрадіє старий, як побачить! — адже за човен долларів десять дадуть! Але як я доплив до берега, батька ще ніде не було видко. Я провів човна в маленьку, затишну затоку, навколо якої росли кущі та дикий виноград, і мені майнула в голові нова думка: а що як би сховати свою знахідку і замість щоб бігти лісом — поїхати
