річкою миль за п'ятдесят і вийти десь на безпешному місці, — все ж краще, ніж мандрувати пішки.
До хатини було недалеко, і мені почулося, що йде мій батько; але човен я все-таки встиг сховати; потім визирнув з-за верб, — коли батько саме сходить стежкою вниз і цілить з рушниці у якусь пташку. Мабуть ні чого не помітив.
Як він підійшов до мене, я вдав, що дуже пильно доглядаю вудок. Він трохи вилаяв мене за те, що я так забарився, але я відповів що ненароком упав у воду: я боявся, що він почне допитуватися, побачивши, що я увесь мокрий. Ми зняли з вудок п'ятеро риби та й пішли додому.
Поки ми відпочивали після снідання, я собі обміркував справу, — треба було добрати такого способу, щоб батько та пані Дуглас не могли зовсім пильнувати мене. Це було б певніше, ніж здаватися на щастя та на те, що вони не скоро кинуться мене шукати та встигнуть наздогнати. Я ще не вспів нічого доброго вигадати, коли це батько встав на хвилину випити води і сказав мені:
— Вдруге як почуєш, шо хтось блукає коло хати, то гляди неодмінно збуди мене, чуєш? Не з добра він тут волочиться. Я його підстрелю. Так збуди ж, збуди мене неодмінно!
Він знову заліг спати, але слова його на-
