ла тільки одна, на дровах, та поміркувавши, не схотів брати. Нарешті я взяв і рушницю, — тепер уже зовсім зібрався!
Я таки досить наробив сліду, лазячи в дірку сто разів та витягаючи стільки речей. Через те я спробував, як тільки міг, замести його зокола та поховати стружки. Потім заложив знову на місце той шматок стіни, що випиляв, навалив його внизу камінням, бо він не досягав зовсім до землі. Та й хто б там став доглядатися, чи випиляно в хаті шматок задньої стіни? Нікому й на думку не спаде туди глянути.
Аж до човна вся дорога поросла травою і через те позад мене не зосталося сліду. Влаштувавши, я постояв на березі, дивлячись на річку: усе добре, нікого не видко. Узявши рушницю я пішов на полювання, щоб настріляти пташок; коли це бачу — дике порося: свині скоро дичіють у таких глухих місцях, — аби тільки втекли з двору. Я застрелив звіринку і взяв її з собою.
Потім я взяв сокиру й почав вибивати двері. Важкенько таки було подолати міцну дубину! Скінчивши це, я приніс порося аж до столу, розрубав йому горло і положив на долівку, щоб витекла кров, — я кажу: на долівку, бо помосту в хаті не було, а просто добре втоптана долівка. Потім я знайшов старий мішок, наклав у його буйного каміння, скіль-
