ки міг дотягти, та й потяг вагу від крівавої калюжі до дверей, а далі через ліс аж до річки. Там я вкинув його в воду і він зараз же пішов на дно. З першого ж погляду можно було догадатися, що по землі тягнено щось важке. Жалко, що не було зо мною Тома Сойєра: йому б напевне сподобалася ця пригода; він вигадав би тут цілу фантастичну казку. В таких випадках ніхто не зуміє так красно розмалювати, як мій приятель Том.
Нарешті я вирвав у себе пасмо волосся, добре вимазав сокиру в кров, перемішану з волоссям, і закинув її в куток. Поросятко я обережно притулив до грудей, закривши купинкою, щоб не капала кров, знайшов зручну місцину та й спустив його в воду. Тепер у мене майнула нова думка. Я пішов до човна і приніс назад до хати мішок з борошном та свою стару пилку; мішок я положив на те місце, де він лежав звичайно, і продрав у йому зверху дірку пилкою: ножів та виделок у нас не було, — батько, готуючи страву, все робив складаним ножем. Потім я одніс мішок сажень за п'ятдесят по траві поміж вербами, на схід од хатини до міленького озерця, що мало завширшки миль із п'ять і все заросло очеретами. Там у деякі часи року водилося багато качок. По той бік з його витікав струмочок, що тік далеко-далеко, зникаючи десь у далечині, але не зливався з великою річкою. Бо-
