рошно висипа̀лося з мішка, зоставляючи невеличкий слід по дорозі до озера. Там я впустив батьків брусок, неначе б то не навмисне. Потім зав'язав дірку в мішку мотузком, щоб борошно більше не висипалося й одніс його вкупі з пилкою назад до свого човна.
Тим часом уже мало не зовсім смерклося. Я сховав човна під верби, що нависали над берегом, і став ждати, поки зійде місяць. Під'ївши того-сього, я ліг у човен, щоб викурити люльку й обмірковував свій план. Я метикував так: батько неодмінно зверне увагу на той слід, що зоставив мішок на траві й обшукає всю річку, бувши певним що мій труп кинуто в воду. Потім він помітить слід од борошна аж до озера й огляне увесь струмок, що витікає звідти, шукаючи розбійників, що вбили мене й покрали всі речі. Звісно, спершу він шукатиме мого трупа в річці. Але скоро це йому докучить, він перестане про мене турбуватися. І чудово: я зможу бути там, де мені заманеться. Джексонів острів — найпідхожіше місце; я знаю його чудово і ніхто не прийде туди по мене. Вночі я можу їздити до міста і потайки брати те, що мені треба. Еге, так найкраще: Джексонів острів годящий до того.
Я таки добре втомився і найсамперед заснув. Прокинувшись, я спершу не міг зрозуміти, де це я, і став перелякано озиратися.
