Потім помалу згадав усе. — На безліч миль розстилалася перед мене річка. Місяць світив так ясно, що я міг порахувати дубки, що пливли тихо за водою, немов темні тіні. Навкруги була мертва тиша; здавалося, що вже пізно, я навіть нюхом почував, що північ уже минула. Ви розумієте, що̀ я хочу сказати, — я не знаю, як це висловити словами.
Я потягся, позіхнув і тільки збірався встати та й рушити, коли це зненацька почув якийсь згук над водою. Я нашорошив вуха. Скоро я догадався, в чому річ: то був глухий одмоманітний згук од весел, що поверталися в кочетах; в тиху ніч це завсігди чути здалека. Я визирнув крізь верби і побачив у далечині човен. Скільки там було людей, я не міг роздивитися. Він став підпливати ближче, і коли зрівнявся зо мною — я побачив, що там усього одна людина. Ну, думаю, може це батько, хоч по правді сказати, я не думав, що побачу його так скоро. Він плив за водою, спинився трохи нижче за мене, потім повернув до берега в тиху воду і проплив так близько, що я міг би доторкнутися до його, як би простяг руку. Еге, це був безперечно батько, до того ж іще й тверезий — це видко було по тому, як він плив.
Не гаючися ні хвилини, я вже плив за водою тихенько попід берегом. Пропливши миль зо дві з половиною, я повернув човна на сере-
