Не багато часу треба було мені, щоб допливти до острова. Я швидко об'їхав навколо рогу, така швидка була течія, і вийшов на берег саме навпроти Іллінойсу. Човен я одвів у глибоку затоку, що знав давно; мені довелося за-для цього росхилити гілки з верби, і я прив'язав човен так, що зокола ніхто не міг його помітити.
Я вийшов на берег, сів на пеньку та й почав дивитися на широку річку, на чорні дубки, що пливли по їй, та на місто, що було за три милі звідси, — там де-не-де блимали вогники. Величезний плит з лихтарем по середині плив за водою. Я дивився, як він тихо суне по воді. Як він зрівнявся зо мною, хтось крикнув: „Весла на облавки! Давай кодолу!“ Кожне словечко виразно розлягалося в тихому вночішньому повітрі.
На небі почало сіріти. Я пішов у ліс і ліг одпочити перед сніданням.
Як я прокинувся, сонце було вже високо, мені здалося, що вже мабуть більше як вісім годин. Я лежав на траві в холодку, міркував то про те, то про се і почував себе спокійно, вільно. Крізь гущавину пробивалося соняшне проміння; навколо росли величезні похмурі дерева. На землі були маненькі рябі
