то кидають у воду окраєць хліба з живим сріблом, бо окраєць завсігди пливе просто до тіла і спиняється на тому місці, де воно є. Ну, думаю, треба добре пильнувати і вже коли з'явиться поблизу окраєць, то вже він моїх рук не мине! Я перейшов на той бік острова, що був навпроти Іллінойсу, і почав дожидати щастя, — я справді не помилився. Величезний окраєць плив проз мене; я мало мало не зачепив його довгою лозиною, але нога в мене підковзнулась, я випустив здобич і вона попливла далі. Звісно, я вибрав таке місце, де течія йшла найближче од берега — я це добре знав. Коли дивлюся — аж пливе другий окраєць; цього разу я зачепив його так, як треба, витяг з води, струсив з його живе срібло та й почав залюбки уминати. Це була гарна булка — панська, а не простий житний хліб.
Я знайшов зручну місцину поміж кущами й сів на пеньку, жуючи булку та дивлячись на парохід. Я думав, що напевне удова або пастор, або ще хто инший моляться, щоб цей хліб знайшов мене, — так воно й сталося.
Я закурив люльку і все дивився. Парохід плив за водою; я догадався, що зможу роздивитися, хто на йому є тоді, як він пливтиме проз мене, а пливтиме він зовсім близько — так, як окраєць. Ледві тільки парохід став підпливати, я погасив люльку, пішов на те
