через годину все затихло. Острів мав завдовшки миль зо три. На мій обрахунок виходило так, що вони попливли до протилежного краю і облишили шуканину. Але де там! Вони об'їхали протилежний край і попливли, все ще стріляючи, протокою з того боку, де був Міссурі. Я теж перейшов на той бік і дивився на їхні подвиги. Проти рогу вони облишили стріляти, попливли до берега Міссурі й вернулися додому.
Тепер я був певен, що небезпека минула. Ніхто вже не буде більше мене шукати. Я витяг з човна своє збіжжя і чудово росташувався табором у гущавині. Спершу я змайстрував із ковдр щось мов шатро, щоб зберегти своє збіжжя, як що піде дощ, потім піймав рибу, що зветься морскою ки́цькою, розрізав її та росчинив пилкою, а до заходу сонця встиг запалити багаття й добре повечеряти. Над вечір я закинув вудки, щоб наловити на ранок риби.
Як смерклося, я покинув багаття дотлівати, цілком задоволений з того, як минув день. Але згодом мені стало скучно самому, — я пішов і сів на бережку, прислухався, як дзюрчить вода, рахував зірки, дубки та плити, що тихо пливли проз мене; потім ліг спати, — це найкращий спосіб скоротити час, як що вам нудно: у-ві сні нудьга зникає, наче б то її й не було!
