Так минуло троє суток. Нічого нового не сталося. На четвертий день я пішов, одначе, оглядати острів. Адже я був його повним власником і мені хотілося добре його знати, а найголовніше — треба ж було знайти хоч яке-небудь діло, щоб не нудьгувати. Я знайшов безліч стиглих полуниць, зеленого дикого винограду та нестиглої малини; чорна смородина ще тільки починала наливатися. Скоро це все по черзі поспіє.
Довго блукав я в густому лісі; мені здавалося, що я вже недалеко від краю острова. Зо мною була й рушниця; я взяв її більше для безпешности, хоча хотів настріляти й дичини. По дорозі я побачив величеньку змію, що лізла поміж травою та поміж квітками. Я погнався за нею, хотів спробувати її застрелити; але, продираючись через гущавину, я побачив багаття, що ще дотлівало. Серце в мене стращенно забилося. Не довго думаючи, я кинувся назад навспинячках, яко мога швидче. Тікаючи в гущавину, я все оглядався та прислухався, але не міг почути нічого, опріче того, що сам важко, уривково дихав. Як що дорозі зустрівався пеньок, мені здавалося, що це людина; наступаючи на сухий хмиз, що тріщав під ногами, я тремтів і дух мені переймало в грудях.
Добігши до свого табору, я почув себе не зовсім спокійно, швидко зібрав своє збіж-
