жя й одніс його в човен; багаття погасив і навіть потім роскидав, а сам виліз на дерево.
Години зо дві, або зо три я там просидів, але нічогісінько не бачив і не чув, — мені тільки все здавалося, що я чую гомін. Нарешті мені це докучило, і я зліз, але сидів у найгустішому місці й увесь час був на поготові. Їсти мені було нічого, опріче ягід та недоїдків з хліба.
Тим часом смерклося; я був дуже голодний. Як уже зовсім стемніло, я прокрався до берега, поки не зійшов місяць, сів у човен та й поплив до Іллінойсу, до якого було з четверть милі. Там я вийшов на берег, приготував собі вечерю і вже зважився зостатися тут на всю ніч, коли це почув, що тупотять кінські копита, потім стало чути людський гомін. Швидко я поскладав знову все в човен, а сам поліз крізь гущавину, обережно озираючись на всі боки. Я ще не встиг далеко відійти, коли чую, аж хтось говорить:
— Краще росташуємось тут, як що знайдемо добре місце; коні зовсім притомилися. А ну, подивись лишень, де б нам спинитися.
Я звісно, не довго думаючи, знову стриб у човен та мерщій тікати. Вернувшися на старе місце, я постановив ночувати в човні.
Не дуже міцно спалося мені цю ніч, — усе думки не давали. Що-хвилини я прокидався, —
