мені здавалося, що мене вже хтось хапає за горло. Сон не зміцнив мене ні трохи. Ні, так жити не можна, — думав я, — треба неодмінно довідатися, хто тут єсть іще зо мною на острові. Хоч як, а знайти треба. Після цього мені наче лекше стало.
Я взяв весло, одплив од берега ступнів на два й пустив човен пливти по-під берегом. Місяць ясно світив на небі й по за лінією тіні було видно, немов у день. Так я плив з годину, навкруги панувала мертва тиша, — все немов заснуло міцним сном. Тим часом я опинився мало не біля протилежного краю острова. Почався легенький, свіжий вітрець — ознака, що скоро світатиме. Я вдарив веслом і повернув човен носом до берега, потім витяг рушницю й пішов на узлісся. Там я сів на колоду й почав виглядати крізь листя. Ось місяць сховався і темрява оповила річку. Але скоро блідий, сірий світ освітив верховіття дерев, — світало. Я схопив рушницю й кинувся, що-хвилини зупиняючись та прислухаючись, до того місця, де знайшов учора слід од багаття. Але мені ніяк не щастило знайти тієї місцини. Коли це відразу здалека блиснув вогник поміж гілками. Туди я й пішов, тихо крадучися. Підійшовши досить близько, я побачив чоловіка, що простягся на землі. Все похололо в мене зо страху! Він був загорнений у ковдру, а голова його мало не торка-
