лася до багаття. Я засів у кущах і не зводив з його очей. Тепер уже по всьому лісові розливався сірий світ. Чоловік позіхнув, потягся, скинув із себе ковдру — оттакої! це був негр панни Ватсон — Джім! Уже ж я й зрадів йому!
— Гей, Джіме! — гукнув я і вискочив із-за кущів. Він затремтів, неначе його хто вдарив, і зо страхом вирячив на мене очі. Потім кинувся навколішки, склав руки немов на молитву.
— Змилуйся, не займай мене! Я ніколи не робив шкоди примарам! Їй-богу, я завсігди навіть любив мертв'яків і все силкувався їм догожати. Вернися назад у річку, тільки не займай бідного Джіма: він завсігди був тобі приятелем…
Ну, звісно, я йому зараз же вияснив, що я цілком і не думав умірати. Я був такий радий, що зустрівся з Джімом! Тепер уже мені не буде нудно. Поки я базікав, він здивовано витріщав на мене очі, не говорячи ні слова.
— Одначе, вже розвиднилося, — сказав я нарешті, — час снідати. Запали багаття.
— Чи ж варто роскладати вогонь, щоб варити полуниці та траву? Ах, правда, ти ж маєш рушницю! Ну, то ми можемо роздобути щось тривніше, ніж полуниці.
— Полуниці? Невже ти тільки ними й жив?
