ба росказувати, що вариться на обід, бо з цього буде нещастя. Так саме як що скатертину витрушувати після заходу сонця. А то ось іще що: як що вмре такий чоловік, що мав вуліка, то про це треба сповістити бжіл до сходу сонця на другий день, а то всі бджоли знесиляться та й подохнуть. Джім запевняє, що бджола ні за що не вкусить дурня; але я цьому не повірив, — мені стільки разів доводилося панькатися з бджолами і вони мене ніколи не кусали.
Дещо з цього я чув і попереду, але не все. Джім на цьому зуби проїв. Він сам казав, що мало не все знає. Я зауважив йому, що, здається, всі прикмети віщують лихо, — а чи немає яких добрих прикмет?
— Єсть, але дуже не багато, — відказав він, — та їх і не треба людині. Нащо тобі знати, що тобі може дати щастя? Щоб одігнати його, чи що? У кого груди та руки поросли волоссям — той буде багатий. Ну, правда, таку прикмету користно таки наперед знати. Живе собі людина в убожестві, то може й зовсім утратити надію на краще та й зняти на себе руки, як що не бачить з прикмети, що повинна забагатіти!
— А в тебе, Джіме, груди та руки поросли волоссям?
— Що там питатися? Сам бачиш!
— Так ти хиба багатий?
