не зоставили. Я зауважив, що це мабуть вони вбили того чоловіка, — але про це Джім не хотів більше розмовляти.
— От ти все боїшся, що з цього вийде якесь нещастя, — сказав я, — а чи не те саме говорив ти недавно, як я приніс шкуру із змії, що найшов на горі? Ти запевняв, що нема нічого гіршого на світі, як торкнутися до зміячої шкури, — неминуче трапиться щось погане. А що ж справді сталося? Ми набрали купу всякої всячини, та ще й вісім долларів на додачу. Хотів би я, щоб що-дня траплялося таке нещастя, Джіме!
— Це ще нічого не доводить, голубчику, ще рано радіти: буде ще лихо — буде, згадаєш моє слово…
І справді трапилося лихо. Розмова ця була у вівторок, а в п'ятницю після обід ми лежали собі на траві вгорі на шпилі; коли це нам не стало тютюну. Я пішов по його в печерю й зустрів грімучу змію. Я зараз же вбив її й положив біля Джімового ліжка неначе живу; мені було чудно, як я думав, що Джім її побачить і страшенно перелякається. Добре, — до ночі я зовсім забув про змію; Джім кинувся на свою ковдру, а я тим часом викрешував вогню, — дивлюсь: де не взялася друга змія і вкусила Джіма.
Він скочив, кричучи. Перше, що ми побачили при світі, — це була змія, що хотіла
