себе халепу, що страх! Може це ще нам і не кінець! Уже в сто разів краще, каже, побачити молодика через ліве плече, ніж доторкнутися рукою до зміячої шкури. Я сам починав так саме думати, хоча був певний, що нема на світі гіршого лиха та нерозумнішого вчинку, як дивитися на молодик через ліве плече. Дід Ганк Бенкер одного разу зробив так і навіть хвалився цим, а от — не минуло ще й двох років як він одного разу, напившись п'яний, упав з башти й так побився, що став немов млинець; замість труни його положено між двома дверима та так і поховано, — я сам цього не бачив, але батько мені росказував. От як воно, а все того, що дивився на місяць через ліве плече, немов дурень який!
Дні минали за днями і річка знову стала така, як звичайно. Тоді ми почепили на гачок цілого трусика, обідравши спершу з його шкуру, кинули його в воду і піймали рибу-кішку завбільшки з людину, — завдовшки вона футів із шість, а важила більше, як триста хунтів. Звісно, ми не могли її витягти, — вона стягла б нас у воду. От ми й сиділи та дивилися, як вона билася та рвалася, аж поки заснула. У шлункові в неї ми знайшли мідяний ґудзик, якусь круглу кулю та безліч усякого сміття. Кулю розрубали сокирою і знайшли в середині скалку. Джім говорить,
