в городі. Коли це, нарешті, вона почала розмову про душогубство та про батька, і тоді я згоден був слухати — хто й зна поки, як вона цокоче. Вона росказала мені, як Том Сойєр та я знайшли скарб, аж шість тисяч (вона запевняла, що десять), росказала все про батька, змалювала, що це за цяця та що я за цяця; нарешті почала про те, як мене вбито.
— Та хто ж убив? — спитав я. — У нас у Гукервіллі багато про це говорено, але ми так і не довідалися, хто вбив Гека Фінна.
— Ну, признатися по правді, багато людей хотіли б докопатись хто саме душогуб. Деякі думають, що старий Фінн це сам зробив.
— Ні! не може бути!
— Спершу мало не всі так думали. За малим не зробили з ним по закону Лінча. Та потім одмінили думку і рішили, що це зробив один негр-утікач, Джім…
— Як, він?!..
Я прикусив язика, зміркувши, що краще помовчати. А вона цокотіла далі, наче не помічаючи, що я її перепинив.
— Негр утік саме в ту ніч, як Гека Фінна вбито. Тому, хто його піймає, — призначено надгороду — триста долларів. І за старого Фінна теж визначено надгороду — двісті долларів. Він, бачиш, з'явився в місті вранці після того, як Гека вбито, і сам оповідав про цей випадок, потім їздив укупі з усіма на пароході
