жив назад голку з ниткою , і вдав ніби цікаво її слухаю, — та чи ж можна було не зацікавитися?
— Триста долларів, — от так сила грошей! — промовив я. — Як би це моїй мамі досталося! А що ваш чоловік сьогодні туди поїде?..
— А як же, неодмінно. Він пішов тепер до міста з тим другим про якого я тобі говорила, щоб добути човна та позичити в когось, як що можна, ще одну рушницю. Вони поїдуть після півночі.
— А чи не краще б їм підождати до світу, — тоді видніше?
— Воно так, але ж і негрові тоді видніше буде. А після півночі він напевне засне то їм зручніше буде тоді прокрастися лісом і знайти в темряві його багаття, як що він його запалив.
— Про це я й не подумала.
Жінка знову глянула на мене і мені стало дуже ніяково. Трохи згодом вона спитала:
— Як тебе звуть, дитинко? Я забула.
— М… Мері.. Вільямс.
Я відразу згадав, що вперше я сказав якесь инше ім'я, неначе б то Сара, — я збентежився і боявся, що вона це помітить. Мені страшенно хотілося, щоб господиня що-небудь сказала і що довше вона мовчала, то більше я збентежувався.
— А мені здалося, дитинко, — промовила
