гупнув, що він ледве з ногами втік. Господиня похвалила мене за зручність і сказала, що має надію, що другого пацюка я напевне вб'ю. Вона підняла шматочок свинцю, потім принесла моток пряжі і звеліла мені помогти їй мотати нитки. Я роспірчив руки, і вона наділа на їх моток, базікаючи про свої справи.
— А ти не проґав пацюків, — зненацька зауважила вона. — Краще держи свинець на поготові.
Вона кинула мени грудку на коліна. Я швидко зсунув ноги докупи, а вона все говорила, не змовкаючи. Коли це вона зняла пряжу в мене з рук, зазирнула мені в вічі, та так ласкаво, і сказала:
— Ну, признавайся ж — як тебе справді звуть?
— Щ-що таке, ма-м?..
— Ну, еге ж, як тебе звуть? Білль, чи Том, чи може Боб?
Я затремтів увесь, не знаючи, куди дітися.
— Що ви, добродійко, не смійтеся з бідної дівчинки, — пробубонів я, — як що я вам перешкожаю, то я…
— Годі тобі. Сядь і сиди тихо. Я тобі не зроблю нічого злого і не викажу на тебе. Ти тільки роскажи мені свою таємницю, звірься мені. Я не скажу нікому та ще й допоможу тобі. І старий мій допоможе, коли хочеш. Я знаю, ти напевне був підмайстром та втік —
