Сторінка:Мартович Лесь. Не-читальник. Оповідання (Едмонтон).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
БУЛКА.
 


X. запросив свого бюрового товариша, Мілька, перед обідом до себе на чарку лїкеру. П. Мілько, що завсїгди точно приходив на обід, випив, попрощав ся з товаришем і вийшов. Пійшов найкоротшою дорогою: через склепок із булками.

Лишень зачинив за собою склепові склянні двері, збентежив ся, як той заяць, що єго з усїх боків пси обскочать. Перед склепиком стояла бричка, а в нїй сидїв пан маршалок.

Мілько хотїв незамітно втечи, але пан маршалок завважав єго.

— Моє поважанє, пане Мільку! Як ся маєте?!

П. Мілько затрусив ся, як осиковий лист у осени.

— Моє поважанє! Я… я… підводив п. X.

— Навмисне через склепок, щоби побачити ся з красною склепаркою, — зареготав ся пан маршалок.

Мількови стали сльози в очах:

— Алеж пане… ласкавий, як можна?

— Но, но, — успокоював п. маршалок — жарти, пане Мільку. Атже я знаю, що з вас за примірний муж!

П. Мілько побіг до дому, як попарений. Добродушна усьмішка щезла з єго облича. Журба зависла над єго лисою головою, наче чорна хмара.

Від бистрого ходу впрів. Прибіг до дому, сїв на фотель і холодив ся, махаючи капелюхом.

“Що за нещастє”, бурмотїв під носом.

Увійшла жінка, висока, худа зі злобними очима. Аж пашіла така румяна: тепер що лиш висваривши ся з кухаркою.