Зараз завважала зміну на чоловіцї.
“А тобі що?”
Мілько шпурнув капелюх на стіл.
“Дай мінї спокій! Нещастє, кажу тобі; вічна компромітація!”
Тепер прийшла черга на жінку зажурити ся. Заломила руки тай з притиском заговорила: “Бій ся Бога, Мільку, говори! Що стало ся? Не перепуджуй мене.”
“Таке стало ся, що я пропащий” — сказав Мілько, не то відповідаючи, не то розмовляючи сам із собою. — “Я, урядник, пане добродїю, в десятій ранзї тай така компромітація!”
Жінка вийшла з терплячок: ухопила чоловіка за рамя тай спищала:
“Таже говори, Мільку! чого мовчиш, як би ти писок замок на колодку?!”
Мілько зовсїм спокійно відповів: “Що менї з того, що я тобі скажу? Се вже не верне ся! Пропало. Компромітація на завсїгди.
Десь мене злий дух підийшов, отой X. запросив до себе на лїкер. Вихожу від него тай іду через склепок із булками. Лиш я двері за собою зачинив, дивлюсь: стоїть бричка, а в бричцї пан маршалок. Ой Боже, розступи ся земле!
“Ну, та шо з того?” нетерпеливилась жінка.
Мілько покивав головою.
“Що з того? Ха-ха-ха! Вона каже: шо з того! Та ше більшо потреба? Шо-ж він собі подумає за мене? Я, урядник — пане добродїю — у десятій ранзї та йшов булку купувати за два крейцарі! Чи може вже бути більша компромітація?!
Бодай-же він був спопелїв, заки втворив пащеку, аби мене на лїкер запросити!
Жінка посумнїла. “Ще сего хибувало! Мене прозивають міщанкою (вона була донькою горожанина таки з того місточка, але тепер уже панї), а за тебе будуть говорити, шо купуєш булки по два крейцарі”.
Мілька аж у горлї стисло, так ревно зажурив ся: “Боже, Боже! Шо то може наробити одно нїчо!
