— Як? що? чому? Ти не хочеш присягнути від горівки?!
— Бо то з хлїба, — сказав Гриць непевним але переконуючим тоном.
І з присяги нїчого не було.
— Чекай-чекай, ти лайдаку, прийде коза до воза.
Тай прийшла коза.
— Узяв піп на мене пізьму, — говорив Гриць до жінки по якімось часї, вернувши від хресту.
— Як, за що?
— А чи-ж я знаю.
— Но, а відки знаєш, що взяв пізьму?
— Як відки? Аді, охрестив дитину Ерстиною!
— А ти-ж що?
— Та я казав: хрестїть, кажу, Єрина, а він охрестив Ерстина.
По двох роках охрестив знов панотець хлопця Родіоном.
— А як хлопець називає ся? Казав-єсь, що Никола?
— Таже я казати казав, коли-ж бо має на мене пізьму. От і не нагадати, як назвав… Редьквою назвав.
— Йой! а ти-ж що? Та як, хлопець, та аби звав ся Редькова?
— Іди, питай ся єго. Я єму кажу Никола, а він: хрещає ся — каже — раб божий Редькова — тай решта.
Проте однако Ерстину всї звали Єриною, а Родіона Николою.
Але Гриць не був такий піяк, як другі піяки. Піяком звичайно є той, хто пє в корчмі тай хто пє завсїди: чи є товариство, чи нї, чи є причина пити, чи нї. А Гриць не так. Він майже нїколи в корчмі не пив. Приносив собі завсїди горівку до дому. Лиш мав ту піяцку прикмету, що пив сам, не дбаючи про товариство.
Гриць “заживав сьвіта” лиш у недїлю. Буденного дня ходив у поле, як кождий. Та тілько тодї майже нїколи не говорив. Сусїд Іван, що мав письменну жінку, розповідав нераз, що: Гриць — каже — виговорить ся в недїлю на ввесь тиждень тай цїлий тиждень відтак не потребує говорити.
