Грициха через “роматиз” не могла ходити. Вона вічно пряла. Пряла в село вовну й повісма, а за то діставала “межи дїти” то муки, то скорому.
Василина була в хатї ґаздинею, але й на ланї робила. Двірский економ, гербовий шляхтич, що був колись високим урядником, обікрав касу й пішов “на утшиманє родакуф", уважав Василину майже за двірску наймичку. Коли треба було робітника, то він приходив до Гриця тай кричав із вулицї:
— Василино, а ти ще дома? Ти не знаєш, що в мене робота? Махай на лан!
Василина заробляла тілько, що ставало наймати плуга (у Гриця було два помірки й город), ну — тай Грицеви на горівку.
Се дїяло ся по жнивах у середу. Було якесь церковне сьвято; у поле нїхто не йшов. В громадскій канцеляриї сидїв писар Василь під образами за столом, війт коло вікна за столом, а Семен касиєр і присяжний подальше на ослонї.
Громадска канцелярия була у Семена. Він мешкав по однім боцї, а другий відступив на канцелярию.
Всї дивили ся зі співчутєм на писаря, що аж упрівав, читаючи якесь письмо від старости. Тай мав чого впрівати.
Повітовий староста, ревний оборонець краєвої автономії, переслїдував, як лиш міг, тоту раду громадску.
Громада, бачите, завзяла ся тай вибрала до ради самих противників дїдича. Староста розписав другі вибори. Громада вибрала тих самих. Староста розписав третї вибори тай приїхав сам до села на вибори.
Старий війт перепудив ся: сам перший голосував на нових радних. Переголосувало ще кількох, а старостї здавало ся, що то панска лїста, тай зробив виборчий маневр, винайдений польскою шляхтою в східній Галичинї. Закінчив голосованє, хоть голосуючих було ще кілька кіп.
— Решта не будуть голосувати, бо то самі лайдаки, — порішив староста й від'їхав.
Коли-ж рада громадска зачала урядувати, тодї аж старос-
