— Іду, люде, іду торби шити! — приповідала. — Затеряв, заповторив усю працю. Адїть: ворог пускає дїти попід плоти!
Гриць спробував боронити ся:
— Та що-ж я? Короп наважив ся на моє житє!
— Вороже лукавий! Що брешеш? — перечила Грициха. — Та тебе заставляв Короп що недїлї піячити? Та тебе Короп бив у шию, аби-сь зичив у него гроші?
Справдї Короп не заставляв Гриця нї до чого: не було що відповідати, тому Гриць потяг ся мовчки за жінкою до дому.
Короп вийшов з канцеляриї і, не зважаючи зовсїм на люде, говорив сам до себе по жидівски. Михайло насїв ся на него:
— Коропе! Ти з громади жиєш тай людям пакости робиш? Таже якби люде на тебе не робили, то ти би не мав з чого жити. Ти обснуєш чоловіка, як павук, тай висисаєш із него кров, як павук з мухи.
Короп став:
— Я впоминаю ся за своїм. Я єму дав готові гроші на долоню. То моя праця, я їх нїде не вкрав.
— Не вкрав, але й не заробив. Ми, робітні люде, продукуємо гроші, а ви, легко робити, ужиткуєте.
Михайло мав звичку послугувати ся книжними словами, що їх вислухав з ґазети. Так привикав до тих слів, наче би їх уже змалку переймив тай був переконаний, що кождий розуміє ті слова.
Іван також вмішав ся до бесїди. Він Коропови викав; взагалї нїкого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки.
— Таже ви, Борух, уважайте, що в Гриця дїти є. Ви єго не пустите в нївець, бо єму вже не багато належить ся, але єго дїти. Як ви чужим дїтям, так Бог вашим. Та не шкода дїтей? Що вони мають покутувати за ваші гріхи? Таже вашому Міхулови вже відай двайцятий рік, бо вже ослїп на праве око.
Всї три злобно підсьміхнули ся. Жиди звичайно калїчать синів, аби їх звільнити від війскової служби.
Короп не почував ся до гріха:
— Най покутують дїти за мої гріхи: я нїякого гріха не
