то. Куди оком кинеш, а то все: Маскаль та Маскаль: разпораз. От уважаєте, яка то їх тьма тьменна, але наш старший як не крикне на восько: “Ану хлопцї, ходзьмо, кае, на Маскаля!” то пітремо єго на солому, на сїчку, на трину го потремо! О-так, о! Бо наш старший, як той кае, посипле, тай спалить Маскаля на пни — таки, вам кау, на пни!
Тай аж тогди, вважаєте, Маскаль нас не досягне, а наш старший піде, хло', май май у гору. Тай тогди, вважаєте, нашого писаря скине, а свого, міркуйте, підстаршого поставить на єго місце. Бо єму, знаєте, все лехко: до першого лїпшого якого, що нїби знає куди двері втворяють ся, піде та: “Панї фір, кае, ци вихтар, ци як там, іди но ти, каже, до того а того села, піди простїсїнько тов вуличков, що по при Дамяна Безконешного (то все, вважаєте, в мавпах стоїть) та допитай ся там до віта Федора Кушнярюка тай там на тих мястах ставай за писаря; а кривди ти там не буде: шо тобі ме належати ся, то пиши ци не пиши, громада складе тай сиди собі як у Бога за дверми, лиш май на людий, як той каже, май обачінє!”
Бо говорім суда й туда, то таки, вважаєте, шо правда: наш писар, уважаєте, з людий дере, великі податки, сучий син, накладає на мир християнский, а тот, уважаєте, підстарший, як стане за писаря, то вменшить дачку.
Лиш одно ми, знаєте, не дуже, як той каже до шмиґи: не знав, ци той кандибат на писаря знає казети читати? (бо єго, вважаєте відай лиш на табелїях учили — або що, а в тім, хто єго знає? може би й казету прочитав, бо старший, міркуйте, відай таки родить ся письменний) ну! та то ще, коби здоровє, мемо видїти; але бо наш, уважаєте, писар, то й казети знає читати.
Нераз бувало прийду до него та: “Панї Шимонє, кау, прочитайтеко, шо в тих нїби казетах, кау, стоїть?”; А він то й як не стане читати, не читає нї, ий! усе за якихось поляків та за русинів та за Бесмарків, та за жовнїрів, та за якісь Допаси, — але: всякої, вважаєте, читає. Але я, вважаєте, сяду, закурю люльку та слухаю, як той каже, що ся влїзе, а таки вам, знаєте, анї тни!
