Хлопчина, знаєте, з віскоком пішов. А я, вважаєте, сїв тай тешу зубки до грабель. Утесав я, знаєте, один, ба, вважаєте, й другий, ба й третий, а мій Андрійко біжить із плачем. А то, знаєте, цїкава дитина: ще лиш му рік було, а вже так різко брав ся говорити, шо але: бувало все ми каже: “Ти злодїю сталий! хольоба би тебе напала!” — а неню як, бувало, втеше в писок, то аж її ся десь у носї закрутило ся; тай знаєте, вміє кождому, як той каже, честь віддати: оногди йде піп до церкви, а він грає ся з дїтищами на вулици, та як лиш уздрів, знаєте, попа тай зараз перехристив ся три рази тай цмок у руку…
Тай, уважаєте, не встиг я ще четвертий зубок утесати, а Андрійко вже коло мене з плачем. “Аді, кае, я прибіг, до школи, а професор кае: ти чо'тут? а я, каже, сказав так, як ви, каже, казали казати: шо, кае, Микитка займив корову, а я, кае, намісь него прийшов до школи, а професор мінї: марш, кае, на псю маму — тут не ярмарок, най твій тато йде в місто, як хоче гимблювати!”
Ну — тай адїть! та ци єму вважаєте, не однако ци той, ци той у школї чипіти ме? Але то все, гайдамахи, панщину хотять заводити.
Уже добре той пан, знаєте, казав шо в кашкетї, шо то на здакуцію до нас приїздив, шо то, кае, московска, вважаєте, робота! Воно так і є: панщину вважаєте, заведуть, дадуть нас під Маскаля тай — пропадай християнска душе нї за макове, як той каже, дзерно!
Оже таки їх робота не добром, наприклад, пахне, бо як би то, вважаєте, що добре, то би сказав, знаєте, той, що до читарнї, десь аж із Ильвова, приїздив, що то так та отак, ото суда, а то туда, то, вважаєте, в той бік, а то наприклад, у той бік! — а то щось плете нї сеї нї тої — ба: тримаймо ся (не знав лиш ци за чупер, ци за що? — Хи-хи-хи) ба, знаєте, як той казав… хи-хи-хи! от: нї суди, нї туди! Чому то мінї як Абрамко сказав, шо не йди, кае, до читарнї, не записуй ся, бо тим, каже, себе під Маскаля запишеш, панщину, кае, підпишеш! Отак — то й га!
Але не втнеш ти Маскалю! ой нї! наш старший тебе, як той
