Сторінка:Марія Дмитренко. Михайлик. (1949).djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — Що з нами, Михайлику? Де ми, скажи! — здивовано повертав очима.

Михайлик поспішно розповів про все, що було.

 — Друже командире, ми можемо врятуватись, лише треба дістатись до села! Ви знаєте, куди треба йти і як далеко?

 — Коло дванадцяти кілометрів, дитино. Ти може туди дістанешся... ти мусиш дістатися, ти молодий! Я тобі розкажу, як іти. А я, бачиш, не можу... Та ти не журися. Хай хоч один зайде — так краще, ніж обидвом загибати...