Сторінка:Марія Дмитренко. Михайлик. (1949).djvu/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Що з нами, Михайлику? Де ми, скажи! — здивовано повертав очима.

Михайлик поспішно розповів про все, що було.

— Друже командире, ми можемо врятуватись, лише треба дістатись до села! Ви знаєте, куди треба йти і як далеко?

— Коло дванадцяти кілометрів, дитино. Ти може туди дістанешся… ти мусиш дістатися, ти молодий! Я тобі розкажу, як іти. А я, бачиш, не можу… Та ти не журися. Хай хоч один зайде — так краще, ніж обидвом загибати…